Візит на пасіку Моріса Бонаіса

Візит на пасіку Моріса Бонаіса

Напочатку вересня цього року, на запрошення фірми "Томас Апікультура", довелося мені побувати у Франції. Мета візиту ознаймлення з виробництвом пасічного обладнання та проведення переговорів щодо спільного виробництва та представництва продукції цієї відомої фірми на ринку України. Обов’язковим пунктом програми був візит на експериментальну пасіку, де проходить тестування нових розробок. Згідно українського прислів’я - краще один раз побачити... Тому чекав я на цю подорож з великим нетерпінням.

Їхати довелось довго, майже 2 години. Фірма знаходиться на півночі Франції, біля знаменитого історичного та культурного центру - Орлеану. Наша подорож продовжилася в південно-східному напрямку, відразу за місто і далі сільськими дорогами (це в розумінні навколишніх пейзажів) в провінцію. Якість доріг, як центральних, так і місцевого значення приємно вражає і викликає легку заздрість. Так само кидається в очі прибраність та порядок вздовж доріг та велика кількість квітів повсюди де живуть люди. Квіти на клумбах і на парканах, на бордюрах і вздовж будинків, на самих будинках і скрізь де можна причепити вазон чи горщик. І як нам з гордістю пояснили, влада міста Орлеан забороняє при догляді за квітами користуватись пестицидами. Щоб не було потрави бджіл!!!

Сама місцевість та рослинність схожа на нашу, але поля значно менші, здебільшого неправильної форми та багато лісочків та перелісків. С еред зелених плям на полях подекуди видніються дахи кількох будівель - то фермерські господарства. Часто окремі будівлі маячать і в лісі, напевно також житлові та господарські приміщення. На полях також знайомі посіви - скошений ріпак, кукурудза, соя, кілька невеличких наділів достиглого соняшнику, поле цукрових буряків. Після зернових вже поля оброблені, земля з рудим відтінком, напевне суглинок, чорноземом і не пахне...

В очікуванні побачити велику пасіку так і доїхали до зеленого острівка посеред поля, без будь якої огорожі, площею десь трохи більше гектара. Оце і є обістя пасічника. На моє запитання: де ж вулики ? Відповіли, що вулики розміщені в навколишніх лісах, групами по 25-30 шт в радіусі до 50км. Бджоли там і зимують, тільки звозяться трохи ближче. Без охорони та зимових приміщень. Весною бджоли в лісі швидше розвиваються а потім їх перевозять до польових медоносів. Загалом у господаря близько 400 вуликів, працює переважно сам, інколи допомагають син та дружина. На моє розчарування з приводу відсутності бджіл, мені все таки показали два десятирамкові відводки за майстернею. І приємно здивував господар - безпомилково вказав рамку на якій шукати матку. Підняв середню рамку - дійсно матка на ній, працює, не прив’язана! Про таких пасічників я чув і в Україні, але не бачив. Далі пішли оглядати господарство. На ділянці кілька господарських приміщень, велика майстерня та житловий будиночок, зовсім невеликий, одноповерховий, нічого особливого і навіть скромно. Інша справа - майстерня та інше оснащення. Вік деякого обладнання без сумніву сягає 100 років, але все в робочому стані і продуктивно використовується. 


Токарний станок віком 100 років

Також багато пристроїв та оснащення ручної роботи і, схоже слугують не тільки господарю, я бачив кілька саморобок впроваджених в серійне виробництво на підприємстві. Але оновна тема – обладнання фірми "Томас", що використовується на даній пасіці. Отже повне оснащення включає будівлі та розміщені в них засоби механізації. Приміщення розміщені в послідовності виконання робіт. Це приймальна кімната-термос, для розвантаження та зберігання медових корпусів. Має систему підігріву. Далі виробниче приміщення з автоматичною лінією для відкачування меду. Тут також знаходиться центрифуга для забрусу та помпа для перекачування меду в бак- відстійник. Приміщення повністю стерильне, чистота вражає. З нього ведуть три виходи - до сотосховища, до великого приміщення де складуються корпуси та готова продукція і до фасувальної кімнати, де фасується мед, пилок, прополіс. Сотосховище - то автомобільний рефрижиратор, де постійно підтримується температура 14 градусів і цього достатньо щоб припинити розмноження молі. Приміщення повністю заповнене відкачаними стільниками, тобто запас сушини досить значний. Лінія для відкачування – це гордість і головна продукція фірми "Томас".

Лінія "Альфа+"

Що цікаво, обрізка забрусу виконується за допомогою двох вертикальних клинових ножів. Ножі підігріваються і "плавають" відносно рамки. Обрізки помпуються шнеком до центрифуги для віджиму забрусу. А рамки йдуть до горизонтальної медогонки, а після відкачування - пакуються в корпуси і знову напасіку або в сотосховище.

Лінія та центрифуга для віджиму забрусу

Рамки використовуються двох типів: гніздова Даданівська і медова-напіврамка на 145мм. Рамки без  розподільників,  замість   плечиків – закручені  саморізи.  Розподільники  - гребінки   розміщені  на корпусах. Цікаво, що рамки без розподільників стають  в медогонку  тісно одна до одної,  не  ламаються,  а  мінімального зазору в 1мм цілком  достатньо  для видалення меду. Зате місткість касети збільшується  на 4-5 рамок.

Медовий корпус

Продукція. Оновні види продукції – мед та пилок. Як мені повідомили, цьогоріч був хороший медозбір, з 400 вуликів пасічник отримав близько 14 т меду та 1,5 т пилку. Як і в нас, збір пилку дещо знижує медопродуктивність сімей, але підвищує рентабельність пасіки. Мед в основному – різнотрав’я, в ціні мед з акації та липи. Липовий дещо специфічний – чи то з домішками паді, чи ще яких трав – темний. Більша частина меду розливається в 200 л бочки і реалізується оптом. Менша частина, особливо елітних сортів, фасується прямо на пасіці в баночки по 0,5 кг і продається заїзжим гостям та клієнтам. Екскурсії на цій пасіці діло звичне. Для фасовки використовується бак-відстійник, десь на 0,5 т, та фасувальна машинка фірми "Томас". Мені показали процес фасовки і дуже добре відгукнулись про машинку. Ще одне враження – ніхто відрами мед не носить, все помпується помпами. Також ніхто не піднімає корпуси та тару – працює мала механізація. 



Пилок отримує з допомогою денних пилковловлювачів власної конструкції. Особлива гордість господаря – віялка для пилку (обніжки). Він сам спроектував та виготовив її з дерева та фанери кілька років тому, і конструкція виявилась настільки вдалою, що пішла в серійне виробництво. На жаль, стоїть вона в тісному приміщенні і фото зробити не вдалося. Пилок проходить також через сушарку, а далі заморожується до температури -40 градусів для стерилізації. Після цього фасується в 200 л бочки для оптової реалізації та в скляні медові баночки для роздрібних продаж.




Також на пасіці реалізується прополіс та настоянка прополісу. Загалом, показане обладнання не є останнім "писком" моди в цій галузі, але все виконано досить надійно, без зайвої економії металу та комплектуючих. Чимось нагадує вироби нашої оборонки – важке, міцно зшите і розраховане  на багато років роботи. Крім того, випускається це обладнання вже кілька десятків років і, невеликі зміни до конструкції роблять після тривалої роботи на пасіках. Основний принцип компанії: "ми не поспішаємо але рухаємось в правильному напрямку!" І це відображається не тільки на продукції, а й на манері ведення переговорів та співпраці з клієнтами. Мої наміри "підігнать коня" наражались на дуже зважену та продуману політику, де рішення приймаються після тривалого вивчення проблеми. Що вдалося досягти –  це домовленість про приїзд та презентацію фірми в Україні найближчим часом, скоріш за все весною. Також вирішене питання про представництво інтересів фірми в Україні нашим підприємством, на жаль поки що без надання зразків продукції. Також деякі наші товари будуть включені до прайсу фірми та продаватимуться на світовому ринку. Ну і звичайно залишились найкращі враження про екскурсії та теплий прийом у Франції.


P.S. Після мого звіту вдома про мандрівку, дужина запитала: « що вони хочуть продати з їхніми цінами в нашій бідній нещасній країні?». Відповів наступне: «люди приїздили до нас на Апімондію і побачили, що машини в Києві їздять не гірші, а навіть кращі ніж в Парижі. Ознайомились зі статистикою і дізнались що Україна в перших числах за експортом меду. Поговорили з людьми і дізнались, що у нас і 100 кг з вулика не межа... І зробили висновок-що ми багата країна! Залишилось тільки нас в цьому переконати»